Art Model AM 7203 Яковлєв Як-36 “Freehand” — радянський експериментальний ЛВЗП

Яковлєв Як-36 “Freehand” — радянський експериментальний ЛВЗП

Наприкінці 1950-х років колектив ДКБ-115 під керівництвом О. С. Яковлєва розпочав дослідження концепції літаків вертикального зльоту та посадки. Вагомим стимулом до практичної реалізації задуму став успіх британських експериментальних літаків Short SC.1 та Hawker P.1127, польоти яких конструктор спостерігав на авіасалоні у Фарнборо. З огляду на це, у 1961 році було ухвалено рішення побудувати експериментальний літак-демонстратор технологій.

Силова установка складалася з двох підйомно-маршових турбореактивних двигунів Р-27-300 із поворотними соплами, здатними відхилятися на 90°. Оскільки на режимах зависання традиційні аеродинамічні поверхні неефективні, для керування машиною застосували струменеві керма. Одне з них винесли далеко вперед на довгій носовій штанзі, друге розмістили у хвостовому конусі, а для запобігання потраплянню гарячих газів назад у повітрозабірники під фюзеляжем змонтували висувні газозахисні щитки. Таке компонування силової установки зумовило вибір велосипедної схеми шасі з одноколісною носовою та двоколісною задньою опорами; при цьому підкрилові стабілізуючі стійки прибиралися в обтічники назад у напрямку польоту.

Загалом на заводі № 115 побудували чотири машини: одна з них призначалася для статичних випробувань, а три (борти №36, №37 та №38) — для льотних. Перші випробування в режимі зависання розпочалися 1963 року. Згодом, 27 липня 1964 року, льотчик-випробувач Валентин Мухін виконав на машині №38 перший політ за літаковим профілем (з розбігом і пробігом). Здійснити повний профіль польоту ЛВЗП з переходом з вертикального в горизонтальний політ вдалося лише у 1966 році.

Широкому загалу літак уперше продемонстрували в липні 1967 року на авіаційному параді в Домодєдові. Під час тренувальних польотів використовувався борт №37, а в день показу офіційну програму виконав борт №38 із підвішеними під крилом блоками НАР УБ-16. Поява радянського реактивного ЛВЗП стала несподіванкою для країн Заходу, де літак отримав кодове позначення НАТО «Freehand». Хоча характеристики стійкості та керованості виявилися недостатніми для стройової експлуатації, програма випробувань Як-36 забезпечила обсяг даних, необхідних в подальшому для створення серійного палубного штурмовика Як-38.