Повітряні сили Німеччини у Другій світовій війні

Люфтваффе (нім. Luftwaffe) – німецькі повітряні сили, які стали символом технологічного прогресу та військової могутності, коли відродилися в 1933 році під керівництвом Германа Герінга. Вони відіграли ключову роль на початкових етапах Другої світової війни.

Формування Люфтваффе

Попередником Люфтваффе були Імперські німецькі повітряні сили, або Люфтштрайткрефте (нім. Luftstreitkräfte), створені в 1910 році. Після Першої світової війни Версальський договір 1919 року заборонив Німеччині мати військову та цивільну авіацію. Проте вже до 1922 року обмеження на цивільну авіацію були частково зняті. Інтерес до військової авіації зберігався, маскуючись під діяльність авіаційних клубів та цивільних організацій.

До середини 1920-х років німецька авіаційна промисловість стала однією з найпередовіших у світі. Такі підприємства, як Focke-Wulf у Бремені, Dornier у Фрідріхсгафені, Heinkel у Варнемюнде, Junkers у Дессау та Messerschmitt в Аугсбурзі, створювали сучасні металеві моноплани з шасі, що прибиралися, тоді як інші країни все ще використовували застарілі дерев'яні біплани.

Реструктуризована авіакомпанія Lufthansa отримала дозвіл на комерційні польоти в Західній Європі, ставши найтехнологічнішою авіакомпанією у світі, хоча це й порушувало умови Версальського договору. Майбутні бойові екіпажі проходили підготовку в чотирьох льотних школах Lufthansa, де вдосконалювали навички польотів уночі та в складних метеоумовах.

Коли Гітлер прийшов до влади в 1933 році, він отримав значну фінансову базу для створення нових військово-повітряних сил. На будівництво Люфтваффе були виділені колосальні кошти. Заступник фюрера Герман Герінг, відомий пілот Першої світової війни, очолив Імперське міністерство авіації з необмеженими повноваженнями. Герінг залучив досвід Ергарда Мільха, колишнього директора Lufthansa, для створення найпотужнішого повітряного флоту у світі.

Люфтваффе в бою

Бойове хрещення пілоти та літаки Люфтваффе отримали в небі Іспанії, де легіон "Кондор" воював на боці націоналістичних сил генерала Франко.

1 вересня 1939 року розпочалася Друга світова війна, і Люфтваффе відіграли ключову роль у стратегії бліцкригу під час вторгнення в Польщу. Два повітряні флоти під командуванням Кессельрінга та Лера мали у своєму розпорядженні 1434 літаки. Пікіруючі бомбардувальники Junkers Ju 87, які стали символом німецької військової машини, здобули першу повітряну перемогу, збивши польський винищувач. Незважаючи на героїчний опір, польські військово-повітряні сили були розгромлені за два тижні через переважаючі сили противника, постійні наземні атаки та панування Люфтваффе в повітрі. Ю-87 ефективно підтримували танкові дивізії, що значною мірою сприяло капітуляції польських сил.

У квітні 1940 року Люфтваффе взяли участь в операції "Навчання на Везері" (нім. Unternehmen Weserübung) – вторгненні до Скандинавії. Маючи 527 літаків, серед яких було 50 Ю-87, німецькі повітряні сили швидко подолали обмежену протиповітряну оборону Данії. У Норвегії Люфтваффе зіткнулися з серйозними труднощами, але все ж змогли забезпечити підтримку Вермахту, завдавши значних втрат авіації Королівського флоту та зрештою досягнувши переваги в повітрі.

Вторгнення до Франції та країн Бенілюксу розпочалося 10 травня 1940 року в рамках операції "Жовтий план" (нім. Fall Gelb). Люфтваффе мали на меті нейтралізувати Королівські Повітряні сили у підготовці до операції "Морський лев" (нім. Unternehmen Seelöwe). Врахувавши досвід польської кампанії, Люфтваффе зосередилися на наземній підтримці, а не на знищенні ворожої авіації на аеродромах. Французькі та британські повітряні сили зіткнулися з потужним противником. Хоча Люфтваффе атакували деякі аеродроми у Франції, головним завданням стала підтримка наземних військ. Битва за Дюнкерк продемонструвала перевагу Люфтваффе, які завдали важких втрат союзникам. Проте німецькі повітряні сили не змогли завадити евакуації більшої частини Британських експедиційних сил. У подальшій операції "Червоний план" (нім. Fall Rot) підтримка Люфтваффе забезпечила швидке просування німецьких військ у південну Францію. Битва за Францію дорого коштувала Люфтваффе – було втрачено 1428 літаків, що становило майже третину їхнього складу. Це стало прелюдією до майбутньої битви за Британію.

Готуючись до вторгнення в Британію, Люфтваффе прагнули нейтралізувати Королівські Повітряні сили. Герінг, надмірно впевнений через попередні успіхи, недооцінив стійкість британців. Битва за Британію виявила обмеження Люфтваффе у веденні стратегічних операцій. Задіявши три повітряні флоти в різних регіонах, німці прагнули досягти панування в повітрі над південно-східною Англією. Німецькі Messerschmitt Bf 109E та британські Hawker Hurricane вели запеклі повітряні бої, причому німецький винищувач мав перевагу на великих висотах, а британський – на середніх. Незважаючи на ранні успіхи, Королівські Повітряні сили стабілізували ситуацію в серпні 1940 року, збільшивши кількість пілотів. Рішення Герінга перейти до бомбардування Лондона та недооцінка стійкості британців виявилися фатальними помилками. Розпочалася кампанія масованих бомбардувань Люфтваффе, але Гітлер відклав вторгнення. Битва за Британію коштувала Люфтваффе 873 винищувачів та 1014 бомбардувальників, що призвело до стратегічної поразки та стало поворотним моментом у Другій світовій війні.

У 1941 році директива Гітлера №21 ініціювала операцію "Барбаросса" (нім. Unternehmen Barbarossa) – вторгнення до Радянського Союзу. Використовуючи фактор раптовості, Люфтваффе прагнули досягти повного панування в повітрі, маючи у своєму розпорядженні 4389 літаків. Раптовий напад 22 червня завдав нищівного удару по радянських ВПС, призвівши до величезних втрат. Люфтваффе ефективно діяли проти радянських бронетанкових дивізій, але згодом зіткнулися з проблемами через надмірно розтягнуті лінії постачання. Незважаючи на початкові перемоги, сувора російська зима та логістичні проблеми значно ослабили Люфтваффе до кінця 1941 року. Нездатність швидко перемогти Радянський Союз стала поворотним моментом. Попри підтримку в операції "Цитадель" (нім. Unternehmen Zitadelle) у 1943 році, Люфтваффе зазнали значних втрат, і до жовтня 1943 року на Східному фронті залишилося лише 425 боєздатних винищувачів.

Люфтваффе брали участь у різноманітних операціях протягом війни. Під час битви за Атлантику з 1940 по 1944 рік вони використовували далекі розвідники, такі як Focke-Wulf Fw 200 та морські патрульні літаки Junkers Ju 290. Незважаючи на ранній успіх Fw 200, які потопли суден водотоннаажністю в 365 000 тонн у 1941 році, посилення дій Берегового командування Королівських ВПС зменшило ефективність німецької авіації. Напруження ресурсів через бойові дії на Східному фронті, в Північній Африці та протидію британським бомбардуванням негативно вплинуло на можливості Люфтваффе. Німецькі нічні винищувачі, оснащені радарами, такі як Messerschmitt Bf 110 та Junkers Ju 88, активно протидіяли нічним нальотам союзників. Видатні пілоти, як-от Гельмут Лент (Helmut Lent) та Гайнц-Вольфганг Шнауфер (Heinz-Wolfgang Schnaufer), стали асами нічного бою. Денна бомбардувальна кампанія США та Великої Британії змусила Люфтваффе зосередитися на обороні Німеччини. Поява в 1944 році американських винищувачів дальнього радіусу дії призвела до подальшого ослаблення німецької протиповітряної оборони. Відчайдушні заходи, такі як операція "Боденплатте" (нім. Unternehmen Bodenplatte) у січні 1945 року, лише прискорили виснаження ресурсів Люфтваффе. Нестача пального, втрати досвідчених пілотів та наступ союзників на Німеччину остаточно підірвали боєздатність німецьких ВПС. Поява революційних реактивних винищувачів, таких як Messerschmitt Me 262, не змогла змінити хід війни. 44-та винищувальна ескадра (нім. Jagdverband 44) під командуванням Адольфа Галланда, до якої входили найкращі німецькі аси, захищала південну Німеччину за допомогою Me 262 до останніх днів війни. Зрештою, колись могутній арсенал Люфтваффе опинився в руках союзників після капітуляції Німеччини в 1945 році.

Камуфляж літаків Люфтваффе

На початку 1930-х років літаки Люфтваффе фарбували переважно у відтінки сірого або сріблястого кольору. Це було наслідком обмежень, накладених Версальським договором на німецьку військову авіацію.

Ситуація змінилася 1936 року з початком громадянської війни в Іспанії. Спочатку з'явився трикольоровий уламковий камуфляж, який швидко замінили на двотоновий зелений для винищувачів і бомбардувальників. Морська авіація Люфтваффе також отримала двотоновий камуфляж який складався з двох зелених кольорів з незначним синім відтінком для кращого маскування над водою.

1941 року двотоновий зелений камуфляж залишили лише для бомбардувальників, розвідників, транспортників та допоміжної авіації. Винищувачі перейшли на сірий камуфляж, оскільки перевага в небі вимагала кращого маскування в повітрі, а не на землі.

Того ж року з'явилися нові кольори для тропічного камуфляжу, що відповідало потребам бойових дій у Північній Африці.

Бойові операції на засніжених просторах Радянського Союзу зумовили необхідність зимового камуфляжу. Замість повного перефарбування, літаки тимчасово покривали легкозмивною білою фарбою. Це було практично, оскільки потреба в білому камуфляжі зникала з таненням снігу навесні.

До 1944 року, коли Люфтваффе остаточно втратили панування в повітрі, виникла потреба в камуфляжі для кращого маскування на землі. Вирішили повернутися до зеленого камуфляжу, навіть для винищувачів. Однак через нестачу ресурсів, постійні бомбардування та інші труднощі повний перехід на нові кольори не відбувся до кінця війни. Багато літаків мали перехідні схеми забарвлення, поєднуючи старі й нові кольори.

Cтандарти кольорів Люфтваффе

Німецькі повітряні сили, відомі своєю педантичністю, приділяли значну увагу стандартизації кольорів. До 1935 року Імперське міністерство авіації (нім. Reichsluftfahrtministerium, RLM) використовувало кольори зі стандарту RAL (нім. Reichsausschuss für Lieferbedingungen, "Імперський комітет умов поставки"). Згодом RLM розробило власні стандарти.

Система Flugzeug Werkstoffen (Flw, "Авіаційні матеріали"), запроваджена RLM 1935 року, революціонізувала закупівлю матеріалів для німецької авіації. Вона використовувала коди від 0000 до 9999, що містили інформацію про тип фарби, характеристики та колір. У діапазоні 7100-7199 двозначні коди позначали базові кольори лаків для літаків, пізніше відомі як кольори RLM. Це включало коди 00-19 для базових кольорів, 20-39 для маркувальних, 40-59 для спеціальних і 60-79 для камуфляжних кольорів.

Найраніша документація до безпосердньо кольорів RLM датується 1935 роком. 1936 року було видано Luftwaffen Dienstvorschriften 521 (L.Dv. 521, "Службові інструкції Люфтваффе 521"), що містили вказівки щодо відтінків, виробництва та застосування кольорів. Подальші редакції ввели нові кольори в листопаді 1941 року. Незважаючи на еволюцію, деякі кольори зберегли зв'язок із системою RAL 840 R, що підкреслює роль системи Flw у спрощенні закупівлі авіаційних матеріалів для німецьких збройних сил.