Arcus E1099 РСЧА: Битва за Ленінград

РСЧА: Битва за Ленінград

10 липня 1941 року, лише на 18-й день вторгнення, передові частини Вермахту подолали понад 500 кілометрів через країни Балтії від кордонів Східної Пруссії та вийшли на дальні підступи до Ленінграда. Німецькі механізовані колони просувалися вглиб радянської території в середньому по 30 кілометрів на добу, наближаючись до другого за значенням міста СРСР — колиски більшовицького перевороту та місця зародження радянської держави. До початку вересня Ленінград опинився в повному сухопутному оточенні, а впевнений у неминучому тріумфі Гітлер навіть наказав надрукувати запрошення на святковий банкет у готелі «Асторія». Проте після виходу німецьких військ до передмість план вищого командування змінився: 4-ту танкову групу генерала Еріха Гьопнера, яка слугувала головним ударним кулаком наступу, вилучили та перекинули на московський напрямок.

Втративши бронетанковий таран Гьопнера, Вермахт загруз на рубежах оборони, і стратегію прямого штурму довелося змінити на облогу. Для мешканців міста це обернулося 872 днями катастрофічної блокади, що тривала до січня 1944 року. Оскільки всі наявні ресурси першочергово спрямовувалися на забезпечення фронту та військових заводів, цивільне населення залишилося майже без продовольства. Суцільне оточення призвело до масового голоду, загибелі сотень тисяч людей і зафіксованих фактів канібалізму.

Перехід до позиційної війни змусив радянське командування відмовитися від наступальної доктрини та звернутися до схем маскування, затверджених НДІБТ ще в серпні 1939 року. Згідно з цими передвоєнними нормативами, для машин Ленінградського військового округу передбачалося великоплямисте деформувальне фарбування. Воно мало розбивати силует танка на статичних рубежах оборони, де однотонна техніка ставала надто легкою мішенню.

На той час промисловості вдалося налагодити випуск лише трьох базових відтінків у вигляді густотертих паст: захисного 4БО, темно-коричневого 6К та жовто-землистого 7К. У польових майстернях ці пасти розводили оліфою, змішаною навпіл із бензином або гасом. Приблизно половину поверхонь техніки залишали в 4БО (на той час машини виходили з заводів суцільно пофарбованими в цей колір), а решту покривали великими несиметричними плямами 6К та 7К, приблизно по 25% на кожен колір. Малі танки Т-37 і Т-38 здебільшого мали дрібноплямистий камуфляж 6К або 6РП поверх захисного 4БО.

З настанням зими, задля маскування на засніженій місцевості, поверх камуфляжу наносили звичайний вапняний розчин, на зміну якому згодом прийшла спеціальна легкозмивна фарба Б Біла.