Art Model AM 7209 Мікоян, Гуревич Е-8/2 — радянський експериментальний винищувач

Мікоян, Гуревич Е-8/2 — радянський експериментальний винищувач

Мікоян Е-8 — радянський експериментальний надзвуковий винищувач-перехоплювач, розроблений за програмою глибокої модифікації літака МіГ-21ПФ (початково створювався під позначенням МіГ-23).

Компонування літака принципово відрізнялося від серійного попередника. Перенесення повітрозабірника під фюзеляж дало змогу вивільнити носову частину для розміщення перспективної радіолокаційної станції «Сапфір-23» комплексу озброєння С-23, розрахованого під керовані ракети «повітря — повітря» середньої дальності К-23 (Р-23). Іншим суттєвим нововведенням стало встановлення вільно орієнтованого переднього горизонтального оперення в носовій частині фюзеляжу перед кабіною пілота. Це був дестабілізатор розмахом 2,6 м; водночас штатне хвостове оперення зберегли. Дестабілізатор не мав приводу керування: на дозвукових швидкостях він перебував у вільному флюгерному режимі, а на надзвукових жорстко фіксувався в нейтральному положенні, зменшуючи надлишковий запас поздовжньої статичної стійкості. Це дозволило подвоїти допустиме перевантаження на висоті 15 000 м — з 2,5 до 5 g.

Роботи над машиною стартували на початку 1960 року, і невдовзі дослідне виробництво зібрало два літаки для льотних випробувань. Перший зразок, Е-8/1, завершили на початку 1962 року — 5 березня льотчик-випробувач Георгій Мосолов уперше підняв його в небо. До кінця весни підготували й другий борт, Е-8/2: починаючи з 29 червня, Олександр Федотов виконав на ньому 13 польотів. Оскільки штатна радіолокаційна станція ще не була готова, обидві машини літали з її 160-кілограмовим ваговим макетом та контрольно-записувальною апаратурою в носовому відсіку.

11 вересня 1962 року під час 40-го польоту Е-8/1 на розгін сталася катастрофічна відмова силової установки. На висоті 15 000 м і швидкості 2000 км/год (М = 1,78) через конструктивний дефект зруйнувався диск шостого ступеня компресора дослідного двигуна Р-21Ф-300. Уламки пробили фюзеляж, паливний бак та обидві гідросистеми, спричинивши пожежу й миттєву втрату керованості. Літак зірвався в некеровану круту спіраль зі швидким обертанням. Мосолов катапультувався на надзвуковій швидкості та, зазнавши важких травм від удару об елементи конструкції та динамічного удару зустрічного потоку, зумів вижити.

Після катастрофи польоти на обох літаках припинили. Попри можливість довести планер та аеродинамічну схему до належного рівня надійності, роботи за програмою згорнули. Військове керівництво змінило тактико-технічні вимоги, надавши перевагу важчому винищувачу нового покоління зі змінною стрілоподібністю крила (виріб 23-11). Саме він згодом надійшов у серійне виробництво під назвою МіГ-23, успадкувавши створений для Е-8 комплекс озброєння з радаром «Сапфір-23» та ракетами Р-23. Концептуально ж Е-8 ще на початку 1960-х років заклав аеродинамічні принципи високоманевреного повітряного бою, втілені згодом у винищувачах четвертого покоління МіГ-29 та F-16.

Тактико-технічні характеристики Е-8

• Довжина – 16,24 м
• Розмах крила – 7,154 м
• Розмах ПГО – 2,60 м
• Площа крила – 23,0 м²
• Максимальна злітна маса – 8200 кг
• Силова установка – 1 × турбореактивний двигун із форсажною камерою Р-21Ф-300 (максимальна тяга на форсажі – 7200 кгс)
• Максимальна швидкість – 2230 км/год (2,1 М) на висоті 12 000 м
• Практична стеля – 20 300 м