Art Model AM 7208 Мікоян, Гуревич МіГ-23ПД — радянський експериментальний винищувач КЗП

Мікоян, Гуревич МіГ-23ПД — радянський експериментальний винищувач КЗП

Проєктування фронтового винищувача МіГ-23 було офіційно задано постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 3 грудня 1963 року. Програма розроблялася відповідно до тактико-технічних вимог ВПС щодо перспективного бойового літака, здатного базуватися на невеликих або пошкоджених злітно-посадкових смугах. Створення машини з додатковими підйомними двигунами велося разом із проєктом літака зі змінною стрілоподібністю крила 23-11.

Для попереднього відпрацювання силової установки такої схеми в ОКБ А. І. Мікояна переобладнали серійний винищувач МіГ-21С, врізавши за кабіною льотчика додаткову секцію фюзеляжу довжиною 90 см із двома підйомними двигунами. Цей експериментальний літаючий стенд одержав позначення «Виріб 23-31» (Е-7ПД) і вперше піднявся в повітря 16 червня 1966 року.

Паралельно з роботами по літаючому стенду, ще в березні 1966 року, розпочалося будівництво власне дослідного екземпляра нового винищувача — літака 23-01 (бортовий номер 23), яке тривало вісім місяців. На відміну від переробленого МіГ-21, це була принципово нова машина з переробленим фюзеляжем та бічними повітрозабірниками напівкруглого перерізу, завдяки чому носова частина вивільнялася для розміщення радіолокаційної станції. При цьому крило й оперення літака повторювали аеродинамічну схему МіГ-21: збереглося середньорозташоване дельтоподібне крило зі стрілоподібністю 57°, але його площу пропорційно збільшили на 73,6% — до 40 м².

Силова установка винищувача включала маршовий та два додаткові підйомні двигуни. Як маршовий двигун використовувався ТРДФ типу Р27Ф-300 розробки ОКБ-300 С. К. Туманського з тягою 5200 кгс на максимальному режимі та 7800 кгс на форсажі. Підйомну групу становили два турбореактивні двигуни Колесова РД-36-35 із тягою по 2350 кгс кожен, встановлені вертикально у центральній частині фюзеляжу за кабіною пілота поблизу центру ваги. Повітря до них підводилося через стулковий повітрозабірник із жалюзі на верхній поверхні фюзеляжу, а реактивні струмені виводилися через решітку поперечних стулок унизу, яка відхиляла потік під час розгону. Підйомні двигуни вмикалися лише на режимах зльоту та посадки, створюючи додаткову підйомну силу. Додатково для скорочення дистанції розбігу повітря відбиралося від останнього ступеня компресора маршового двигуна для здування примежового шару на закрилках; комбінація підйомних двигунів і здування закрилків дозволила зменшити дистанцію розбігу до 180–200 метрів.

Перший політ на дослідному літаку 23-01 виконав льотчик-випробувач П. М. Остапенко 3 квітня 1967 року. Вже 9 липня 1967 року машину показали на авіаційному параді в Домодєдові, продемонструвавши зліт і посадку. Хоча проєкт передбачав встановлення гармати та ракетного озброєння, дослідний борт їх не мав: у носовій частині замість штатного прицільного комплексу розмістили контрольну апаратуру. Випробування, що тривали до осені 1967 року, підтвердили безперспективність такої схеми: підйомні двигуни займали значний об'єм усередині фюзеляжу, суттєво зменшуючи запас пального та корисне навантаження, тоді як використовувалися лише кілька хвилин протягом польоту. З огляду на це подальші роботи було припинено на користь винищувача зі змінною стрілоподібністю крила МіГ-23-11.

Тактико-технічні характеристики МіГ-23ПД

• Довжина – 16,80 м
• Розмах крила – 7,72 м
• Площа крила – 40 м²
• Максимальна злітна вага – 18 500 кг
• Силова установка – 1 × двигун Р27Ф-300 (7800 кгс), 2 × допоміжні двигуни РД-36-35 (по 2350 кгс)
• Максимальна швидкість – 1600 км/год
• Практична стеля – 20 300 м
• Екіпаж – 1 особа
• Проєктне озброєння – 1 × 23-мм гармата ГШ-23, 2 × керовані авіаційні ракети (1 × К-23Р з радіолокаційним наведенням та 1 × К-23Т з тепловим наведенням)